flag Судова влада України
Увага! Суд не здійснює правосуддя. Підсудність змінено на Хаджибейський районний суд міста Одеси
Територіальну підсудність кримінальних проваджень змінено на Солом'янський районний суд міста Києва

СПРАВА «КОРОСТИЛЬОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

СПРАВА «КОРОСТИЛЬОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF  KOROSTYLYOV v. UKRAINE)

(Заява № 33643/03)

 

Стислий виклад рішення від 13 червня 2013 року

 

21 січня 2000 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочину.

За твердженнями заявника під час затримання він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, в результаті чого під час допиту він зізнався у вчиненні злочину. Крім того, заявник стверджував, що він не мав доступу до захисника.

Уряд заперечив проти тверджень заявника, та у підтвердження того, що допит заявника  було проведено у присутності захисника надав копію протоколу допиту.

27 червня 2002 року апеляційний суд Одеської області (далі – апеляційний суд) визнав заявника винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

10 липня 2003 року цей вирок було залишено без змін Верховним Судом України.

25 жовтня 2004 року заявник звернувся до апеляційного суду із вимогою про надання копій з матеріалів його кримінальної справи, які необхідні йому були для обґрунтування своєї заяви до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд). Листом від 12 листопада 2004 року апеляційний суд відмовив у задоволенні його вимоги, зазначивши, що національне законодавство не передбачає надання копій таких документів, та що раніше у заявника була можливість вивчити протоколи судових засідань.

До Європейського суду заявник скаржився за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на несправедливість кримінального провадження щодо нього, зокрема, стверджував, що: розгляд його справи не належав до повноважень апеляційного суду; суди неправильно застосували закон, оцінили докази у його справі та незаконно використали зізнавальні показання, отримані від нього внаслідок катування; було порушено його право на захист; та за статтею 34 Конвенції на те, що державні органи відмовили йому в отриманні копій документів з матеріалів його справи, необхідних для обґрунтування заяви до Європейського суду. Також, заявник подавав інші скарги за Конвенцією.

З огляду на необґрунтованість скарг заявника за статтею 6 Конвенції, зокрема, у зв’язку з відсутністю доказів щодо того, що зізнавальні показання заявника були отримані під примусом або з порушенням права заявника на захист, цю частину заяви заявника Європейським судом було визнано неприйнятною.

У зв’язку з незабезпеченням державними органами заявнику можливості отримати копії документів з матеріалів його кримінальної справи, яких він потребував для обґрунтування своєї заяви до Європейського суду, після закінчення провадження в цій справі, останній дійшов висновку, що Україна не виконала свої зобов’язання за статтею 34 Конвенції щодо створення усіх необхідних умов для заявника з метою забезпечення належного та ефективного розгляду його заяви Європейським судом. 

Крім того, Європейський суд вже розглядав справи щодо порушення права на подання індивідуальної заяви, передбаченого Конвенцією, зокрема, зазначив, що у рішенні у справі «Василь Іващенко проти України» було встановлено, що причиною такого порушення є відсутність у правовій системі України чіткої процедури, яка надавала б ув’язненим можливість отримувати копії документів з матеріалів їхніх кримінальних справ після закінчення кримінальних справ самостійно або з допомогою державних органів.

 

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

«1.  Оголошує скарги заявника за статтями 3, 5, 6 та 7 Конвенції неприйнятними.

2.  Постановляє, що держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 34 Конвенції у зв'язку з відмовою державних органів надати заявнику копії документів для його заяви до Суду.

3.  Постановляє, що

(а) упродовж трьох місяців від дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 3 000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої  сатисфакції».