СПРАВА «ЗАРОЧЕНЦЕВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

СПРАВА «ЗАРОЧЕНЦЕВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF ZAROCHENTSEV v. UKRAINE)

Заява № 39327/06
Стислий виклад рішення від 10 січня 2013 року

7 березня 2001 року прокуратурою Київського району м. Сімферополя щодо заявника та пана З. було порушено кримінальну справу.

З 30 травня до 9 серпня 2001 року досудове слідство в справі було зупинено, заявник перебував у розшуку.

13 серпня 2001 року заявника було затримано, досудове слідство в справі було поновлено.

29 серпня 2001 року апеляційним судом Автономної Республіки Крим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо заявника було замінено на підписку про невиїзд.

13 листопада 2001 року справу направлено для розгляду по суті до Київського районного суду м. Севастополя, де 3 грудня 2001 року розпочалось судове провадження.

14 лютого 2005 року, за клопотанням прокуратури Київського району м. Сімферополя, Київським районним судом м. Севастополя справу направлено на додаткове розслідування; запобіжний захід щодо заявника залишено без змін.

Слідчі тричі зупиняли досудове слідство у зв’язку з тим, що місце знаходження заявника було невідомим, проте, відповідні рішення скасовувались прокуратурою Автономної Республіки Крим.

Заявник неодноразово звертався до прокуратури Київського району             м. Сімферополя із запитами щодо стану розслідування справи.

Листом від 18 лютого 2011 року прокуратура Автономної Республіки Крим повідомила заявника про те, що 27 грудня 2010 року кримінальну справу щодо нього закрито через відсутність в його діях складу злочину.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на тривалість провадження у його справі. Заявник також скаржився на порушення ст. 2 протоколу 4 до Конвенції у зв’язку з тривалим застосуванням щодо нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

З огляду на обставини справи, а саме на те, що через 3 роки після початку судового розгляду справи, остання була направлена на додаткове розслідування, яке тривало ще 5 років та закінчилось постановою слідчого про закриття кримінальної справи, Європейський суд встановив порушення    п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням національними органами розгляду справи упродовж розумного строку.

Враховуючи загальний термін застосування щодо заявника запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд – 9 років і 6 місяців, та відсутність перегляду необхідності його застосування протягом усього часу, а також скасування постанов слідчого щодо оголошення заявника у розшук, що спростовує твердження Уряду про недотримання заявником вимог перебування під підпискою про невиїзд, Європейський суд дійшов висновку,  що термін обмеження свободи пересування заявника був надмірним та не було досягнуто справедливої рівноваги між загальними інтересами та правами заявника. Таким чином, мало місце порушення ст. 2 протоколу 4 до Конвенції.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

«1. Оголошує заяву прийнятною;

2.       Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3.       Постановляє, що мало місце порушення статті 2 протоколу 4 до Конвенції».