ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «САВІЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF SAVITSKYY v. UKRAINE)
(Заява № 38773/05)
Стислий виклад рішення від 26 липня 2012 року
21 серпня 1998 року заявник розпивав алкогольні напої з другом в барі біля скверу. Вийшовши із бару заявник провів друга до автобусної зупинки, після чого він помітив, що у нього вкрали велосипед.
Заявник направився до АЗС, яка була поруч, щоб повідомити правоохоронні органи про крадіжку. Оператор АЗС, помітивши, що заявник перебуває у стані алкогольного сп’яніння, почав вимагати, щоб він залишив АЗС. Заявник відмовився і оператор викликав наряд міліції.
Як стверджує заявник, за викликом приїхали троє працівників Городенківського районного відділу УМВС України в Івано-Франківській області (далі – Городенківський РВ), які посадили його в машину та почали бити. Після цього вони викинули його з машини в сквері та продовжували бити його ногами, внаслідок чого заявник втратив свідомість.
За версією правоохоронних органів, на момент прибуття наряду заявник залишив АЗС і працівники міліції підійшли до охоронця бару, щоб з’ясувати чи не бачив він заявника. Під час розмови вони почули крики про допомогу. Вони побігли на крик та знайшли заявника, який лежав на землі і просив про допомогу.
У зв’язку з отриманими травмами заявник оглядався лікарями та проходив стаціонарне лікування в місцевій лікарні, яка і повідомила органи внутрішніх справ про наявність у заявника тілесних ушкоджень. У ході ініційованої у зв’язку з цим дослідчої перевірки, яка проводилась Городенківський РВ та УМВС в Івано-Франківській області, було вжито певних заходів, у тому числі проведено судово-медичну експертизу заявника. Згідно з висновками цієї та проведених у подальшому судово-медичних наявні у заявника тілесні ушкодження могли бути завдані внаслідок його власних дій. У подальшому заявнику було встановлено першу групу інвалідності.
За скаргами заявника про жорстоке поводження лише 30 грудня 1998 року прокуратура Івано-Франківської області порушила кримінальну справу, яку в подальшому було передано до прокуратури Снятинського району Івано-Франківської області. 14 травня 1999 року справу було передано до Городенківського РВ, який 20 листопада 2003 року виніс постанову про закриття кримінальної справи. Заявника було повідомлено про цю постанову 30 грудня 2005 року, та у подальшому він її оскаржив.
30 січня 2007 року Городенківський районний суд Івано-Франківської області (далі – Городенківський суд) залишив постанову від 20 листопада 2003 року без змін.
1 липня 2011 року апеляційний суд Івано-Франківської області скасував рішення від 30 січня 2007 року та повернув справу на новий судовий розгляд до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області. 6 лютого 2012 року цей суд залишив постанову від 20 листопада 2003 року без змін. Заявник подав апеляцію, але 1 березня 2012 року він відкликав її у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за стверджуваний злочин.
У ході провадження заявник звертався з проханням надати йому безоплатну юридичну допомогу з огляду на його інвалідність, але йому було відмовлено.
15 листопада 2005 року Секретаріат Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) звернувся до заявника з проханням надати йому копії процесуальних рішень, прийнятих протягом 1998-2005 років за наслідками розгляду його скарг на жорстоке поводження. У зв’язку з цим заявник звертався до прокуратури з клопотанням надати йому копії відповідних документів, необхідних йому для підтвердження його скарг в Європейському суді, але йому було відмовлено.
25 січня 2006 року заявник звернувся до Городенківського суду з адміністративним позовом щодо визнання відмови прокуратури надати йому копії відповідних документів незаконною. 28 травня 2006 року суд відмовив в задоволенні адміністративного позову заявника.
12 жовтня 2006 року апеляційний суд Івано-Франківської області скасував рішення від 28 травня 2006 року та задовольнив скаргу заявника. Того ж дня це рішення набрало законної сили, проте виконане воно було лише 12 травня 2011 року.
Заявник скаржився до Європейського суду за ст.ст. 3 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на те, що 21 серпня 1998 року його було побито працівниками міліції і що не було проведено ефективного розслідування цих подій, що він не мав доступу до матеріалів дослідчої перевірки і не міг ефективно брати участь в розслідуванні, оскільки йому не було надано безоплатної юридичної допомоги. Європейський суд вирішив розглядати ці скарги виключно за ст. 3 Конвенції. Заявник також скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції на невиконання державними органами рішення від 12 жовтня 2006 року; ст. 34 – на те, що державні органи перешкоджали ефективному здійсненню його права на подання зави до Європейського суду, оскільки вони відмовляли йому в доступі до документів, необхідних йому для підтвердження своїх скарг в цьому Суді.
Порушення процесуального аспекту ст. 3 Конвенції було встановлено у зв’язку з неефективністю розслідування тверджень заявника щодо жорстокого поводження з боку працівників міліції з огляду на:
- відсутність безсторонності та об’єктивності перевірки, оскільки вона проводилась працівниками того ж самого відділу міліції, де працювали особи, щодо дій яких він скаржився, та прокуратури тієї ж області;
- значну затримку в порушенні кримінальної справи, що негативно вплинуло на її подальше розслідування;
- неналежну оцінку об’єктивності зібраних у справі доказів;
- відсутність ретельності при проведенні слідчих дій та їх поверховість, а також неповноту судово-медичних експертиз;
- загальну тривалість відповідного провадження, яка становила більше ніж тринадцять з половиною років;
- незабезпечення заявнику доступу до матеріалів дослідчої перевірки, оскільки відповідно до національного законодавства такий доступ міг бути наданий лише після закінчення досудового слідства перед направленням справи до суду;
- ненадання заявнику безоплатної юридичної допомоги, оскільки це не передбачалось чинним на той час законодавством.
Порушення матеріального аспекту ст. 3 Конвенції було встановлено у зв’язку з тим, що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо походження тілесних ушкоджень заявника, а поведінка державних органів під час проведення розслідування призвела до втрати важливих доказів. З огляду на тяжкість отриманих заявником ушкоджень та їхній вплив на його стан здоров’я, Європейський суд дійшов висновку, що жорстоке поводження, якого зазнав заявник, прирівнюється до катування.
Порушення ст. 6 Конвенції було встановлено у зв’язку з тривалим невиконанням рішення від 12 жовтня 2006 року, постановленого на користь заявника.
Європейський суд постановив також, що Україна не дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції з огляду на те, що протягом тривалого часу національні органи не надавали заявнику можливості отримати копії документів, яких він потребував для обґрунтування своєї заяви до Європейського суду, що становило втручання у його право на звернення до Європейського суду.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Долучає до суті справи заперечення Уряду щодо прийнятності скарги заявника на жорстоке поводження з боку працівників міліції (у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту та недотриманням вимоги шестимісячного строку) та відхиляє ці заперечення після розгляду по суті.
2. Оголошує заяву прийнятною.
3. Постановляє, що мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
4. Постановляє, що мало місце порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
6. Постановляє, що Україна не дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.
7. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику нижчевказані суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 50 994,05 євро (п’ятдесят тисяч дев’ятсот дев’яносто чотири євро та п’ять центів) відшкодування матеріальної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись;
(ii) 100 000 (сто тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись;
(iii) 3 000 (три тисячі) євро відшкодування судових та інших витрат, які мають бути виплачені на банківський рахунок представника заявника, пана В. Котика, разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись;
(iv) 50 (п’ятдесят) євро компенсації поштових витрат разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
