СПРАВА «ДРОГОБЕЦЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ»

  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

СПРАВА «ДРОГОБЕЦЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF DROGOBETSKAYA v. UKRAINE)

 (Заява № 41662/05)

Стислий виклад остаточного рішення від 3 січня 2013 року

11 квітня 2000 року прокуратурою Київського району м. Харкова щодо заявниці та двох інших осіб було порушено кримінальну справу.

З 30 травня 2000 року до 30 червня 2004 року справа розглядалась Київським районним судом м. Харкова. Після численних відкладень слухань справи, 30 червня 2004 року вказаним судом було винесено постанову про зупинення провадження у справі у зв’язку із закінченням строків давності, яка 8 липня 2004 року набрала законної сили.

Таким чином, загальна тривалість кримінального провадження у справі заявниці, яка розглядалась Європейським судом, становила близько чотирьох років та двох місяців у суді однієї інстанції.

До Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) заявниця скаржилася за п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на надмірну тривалість кримінального провадження та відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо цього. Також заявниця подавала інші скарги за Конвенцією.

З огляду на обставини справи, а саме, загальну тривалість судового провадження у порівнянні з тим, що досудове слідство тривало лише біля двох тижнів, та численні відкладення слухання справи, Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням державними органами розгляду справи заявниці в розумний строк.

Європейський суд, взявши до уваги свої висновки в рішенні у справі «Меріт проти України»,встановив порушення статті 13 Конвенції щодо відсутності ефективного засобу юридичного захисту стосовно скарги на надмірну тривалість кримінального провадження.

Ретельно дослідивши решту скарг заявниці в світлі всіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Європейський суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, закріплених Конвенцією.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

«1. Оголошує скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо цього прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятними.

2.  Постановляє, що було порушення пункту 1 статі 6 Конвенції.

3.  Постановляє, що було порушення статі 13 Конвенції.

4.  Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявниці 1 300 (одна тисяча триста) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;

 (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5.  Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої  сатисфакції».